Мої дорогі друзі, у мене все добре. Я продовжую жити в Києві і працювати в реабілітаційному центрі «Трініті ХАБ». За цей час було декілька прильотів дронів від російських варварів, які підривалися в 2-3 кілометрів від мого дому, а також декілька разів збройні сили України збивали дрони над моїм домом і я відчував невеличку підривну хвилю. Я не мав можливості писати статті, тому що в цьому році у мене було багато дрібних травм і постійна робота у реабілітаційному центрі з незрячими військовими. Але за цей час у мене виникли власні думки щодо реабілітаційного процесу та його ефективності з незрячими військовими і я хочу поділитися з вами.
Дуже просте питання – чи потрібен в реабілітаційному центрі спортивний тренер, якщо є спеціалісти, які мають диплом реабілітолога? Чому виникло таке питання? Бо зараз вже в університетах фізичної культури та спорту готують тренерів з адаптивного спорту, які можуть проводити тренування з людьми, які мають особливі потреби. І в процесі навчання ці студенти вивчають основи реабілітації.
Якщо ми подивимося на реабілітаційний процес з точки зору реабілітологів, то це відновлення функцій травмованого органу спрямованого на виживання людини в навколишньому середовищі. Реабілітологи мають медичну освіту і в своїй діяльності з пацієнтами керуються протоколами з реабілітації відповідного пошкодженого органу людини. Якщо пошкоджена рука у пацієнта, чи буде реабілітолог займатися з цім пацієнтом укріпленням м’язів опорно-рухового апарату в процесі відновлення функцій руки пацієнта або після відновлення функцій пошкодженої руки?
Ще раз хочу зауважити, що я розглядаю це питання з точки зору реабілітації незрячої людини. Мені здається, що присутність в реабілітаційному центрі тренера з адаптивного спорту була би дуже корисною, тому що абсолютна більшість поранених військових мають не тільки проблеми з зором, але і зі слухом після контузій.
Я думаю, що спортивний тренер завжди налаштований на те, щоб його учень постійно підвищував рівень своєї майстерності. І це дуже важливо для незрячої людини, тому що ми фізично не можемо відновити зір у пацієнта, а лише максимально компенсувати цю відсутність зору методом покращення інших органів чуттів і навчанням додаткових вмінь.
Практика роботи з незрячими людьми і пораненими військовослужбовцями показала, що для них дуже важливо вивчати не тільки комплекс вмінь та навичок для виживання, але і комплекс вмінь та навичок для соціалізації в суспільстві.
З точки зору виживання людини танцювальна реабілітація, тобто вміння танцювати, не потрібна. Але з соціальної точки зору танцювальна реабілітація має велике значення, особливо для незрячих людей. Звісно, що все залежить від індивідуальних особливостей пацієнта і емоційний вплив танцювальної реабілітації буде різний. Моя практика роботи показала, що на всіх незрячих військовослужбовців позитивно впливала танцювальна реабілітація. Дуже приємно спостерігати як змінюється стан незрячого військовослужбовця на протязі всього процесу реабілітації.
Практика моєї роботи з танцювальної реабілітації з незрячими військовослужбовцями показала наступні базові позитивні результати:
Ми маємо значний позитивний вплив на рівень пост травматичного синдрому військовослужбовців.
Рухова активність незрячих людей різко підвищується і збільшується пропріоцептивне відчуття в опорно-руховому апараті.
Танцювальна реабілітація зменшує травматизм незрячих людей в процесі пересування поза домом і підвищує позитивний емоційний стан людини.
Танцювальна реабілітація підвищує серед незрячих військовослужбовців самовпевненість в собі, значно зменшує відчуття своєї неповноцінності.
Танцювальна реабілітація поліпшує роботу вестібулярного апарату незрячої людини, що значно підвищує рівень відчуття простору.
Наступна моя стаття буде присвячена практиці роботи з танцювальної реабілітації військовослужбовця з залишковим зором, але якій має протез на нозі.
Слава Україні!