Мої дорогі друзі, у мене все добре. Я продовжую жити в Києві і працювати в реабілітаційному центрі «Трініті ХАБ». За цей час було декілька прильотів дронів від російських варварів, які підривалися в 2-3 кілометрів від мого дому, а також декілька разів збройні сили України збивали дрони над моїм домом і я відчував невеличку підривну хвилю. Я не мав можливості писати статті, тому що в цьому році у мене було багато дрібних травм і постійна робота у реабілітаційному центрі з незрячими військовими. Але за цей час у мене виникли власні думки щодо реабілітаційного процесу та його ефективності з незрячими військовими і я хочу поділитися з вами.

Дуже просте питання – чи потрібен в реабілітаційному центрі спортивний тренер, якщо є спеціалісти, які мають диплом реабілітолога? Чому виникло таке питання? Бо зараз вже в університетах фізичної культури та спорту готують тренерів з адаптивного спорту, які можуть проводити тренування з людьми, які мають особливі потреби. І в процесі навчання ці студенти вивчають основи реабілітації.    

Нещодавно я приймав участь у роботі чергового реабілітаційного табору «Життя після війни» для ветеранів, які втратили зір та членів їх родин. Проведення цих таборів стало можливим за фінансовою підтримки Міжнародним благодійним фондом Олександра Терещенко та благодійної організації «Побачимо перемогу», яку очолює Вадим Ещенко.Я дуже вдячний головному організатору цього табору Олесі Перепеченко, голові громадської організації «Сучасний погляд», за можливість не тільки системно працювати з незрячими військовими, а також працювати як супроводжуючий незрячу особу.