Практика танцювальної реабілітації незрячого військовослужбовця, якій мав протез на нозі.

Нещодавно у мене виникла чудова можливість спробувати використати свої знання з танцювальної реабілітації з військовослужбовцем, якій мав залишковий зір і протез на лівої нозі. 

У травні 2026 року до нашого реабілітаційного центру потрапив військовослужбовець Ігор, якій мав протез на нозі. З моменту його поранення пройшло майже півтора роки, правим оком він майже не бачив, а лівим оком бачив десь 20 відсотків. Окрім того, після контузій чутливість його слухового апарату була знижена на праве вухо на 60 відсотків, а ліве вухо на 40 відсотків. Ігор мав інтелект та свідомість повністю збереженими і був налаштований на покращенні безпеки свого пересування у просторі.

Коли Ігор потрапив до мене на заняття і я побачив як він пересувається, то я перш за все задав собі питання – чи можу я йому чимось допомогти? І я сам собі відповів – так. Я завжди задаю собі це питання, коли до мене потрапляє новий пацієнт.

Коли я побачив як Ігор пересувається у просторі, то я звернув свою увагу на наступні моменти:

1. Коли Ігор йшов, то він переносів ногу з протезом як людина після інсульту. Тобто він рухав ногою не прямо в напрямку руху, а через бік.

2. Ігор використовував тростину для безпеки пересування, яка на мою думку була йому замала на 5-7 см, тому що було видно як в процесі його ходи він нахиляє свій хребет у бік тростини.

3. Коли Ігор наступав на протез, то він його використовував як невеличку точку опори, мов це була ще одна тростина.

4. На початку наших занять Ігор абсолютно не вірив в те, що він може стоячі на одному протезі тримати баланс і рівновагу.

З самого початку занять я використовував ідеї Моше Фельденкрайза (Moshe Feldenkrais) усвідомлення через рух. Перша вправа була біля балетного станку коли Ігор тримався руками за балетний станок, його стопи були разом і він робив перенос свого тіла продовж стоп і фіксував де саме знаходиться його тіло на п’ятах, середини стопи, або на пальцях стоп.

Друга вправа була з положенням стоп із модифікованого тесту Моріца Ромберга (Moritz Romberg), коли п’ята однієї стопи стоїть попереду пальців стопи іншої ноги. Ігор рухав своє тіло з п’яти задньої стопи до пальців передньої стопи і постійно фіксував де знаходиться його тіло – на п’яті задньої стопи, на середині задньої стопи, на пальцях задньої стопи, відчував момент зміни ваги свого тіла з пальців задньої стопи до п’яти передньої стопи, потім середина передньої стопи і пальці передньої стопи. І такі ж самі відчуття, коли він рухав своє тіло у зворотній бік.

В процесі виконання Ігорем цих двох вправ, я намагався щоб Ігор почав сприймати стопу протеза як звичайну стопу, а не як невеличку точку опори. Потім Ігор виконав ще дві вправи. Одна вправа нагадувала тест, якій виконують водії, яких підозрюють у вживанні алкоголю. Тільки Ігор ставив стопи як у модифікованому тесті Ромберга. Він крокував вперед 8-9 метрів, а також спиною крокував назад.

Другу вправу я назвав «3 секунди». Справа в тому, що серед незрячих людей трапляються випадки, коли незряча людина може за щось зачепитися ногою і змушена для прийняття правильного рішення стояти на однієї нозі десь 3 секунди і більше. Тобто для безпеки незрячої людини треба щоб ця людина мала гарний вестибулярний апарат і здатність стояти на однієї нозі від 5 секунд і вище. Тому всі незрячі люди, з ким я працюю, виконують цю вправу. Ігор робив невеличкий крок вперед і затримувався на однієї нозі на 3 секунди, потім робив крок на іншу ногу і теж затримувався на три секунди.

І на 5 чи 6 занятті його впевненість в тому, що він не може тримати рівновагу на одному протезі почала потрошку зникати. На жаль час його реабілітаційного періоду в нашому центрі був невеликий, але все ж Ігор зміг відчути, що хоча б секунду або дві він міг стояти на одному протезі.

Коли Ігор став набагато краще відчувати власне тіло, м’язи і послідовність їх роботи я його попросив не тримати міцно свою тростину, а тільки кінчиками пальців руки, якби збільшити висоту тростини. Він декілька разів пройшов по довгому коридору і періодично змінював положення тримання тростини зі звичайного положення до віртуального, коли ледве торкався пальцями руки і відчув, що дійсно ця тростина йому замала, бо він відчув нахил свого хребта.     

Після декількох додаткових вправ Ігор вже ходив більш рівно і вже не був схожий на людину після інсульту. Він дуже добре і впевнено танцював повільний вальс.

По закінченню реабілітаційного часу в нашому центрі він мені зізнався, що став набагато впевненим при пересуванні, покращилася його координація, набагато зменшилися випадки втрати рівноваги і падіння.

Я отримав дуже чудовий, цікавий і корисний досвід роботи з людиною, яка має залишковий зір і протез на нозі, а також задоволення в тому що моя робота була не дарма.

Слава Україні!