Коли я, майже три роки тому, почав проводити заняття з незрячими людьми з танцювальної терапії з акцентом на підвищення їхньої безпеки пересування, покращення мобільності та активного включення до соціально-політичного життя суспільства, то особливо не замислювався про теоретичну базу занять, що проводяться. Для мене це був певний стрес, оскільки будь-який тренер з бальних танців скаже вам, що навчання танцям, механіці пересування засноване на головному принципі – це візуалізація. Тренер показує, а учень бачить та намагається правильно повторити. Тому було зрозуміло, що з тотально незрячими людьми цей принцип не працює. Також було очевидним, що для ефективного проведення заняття потрібний індивідуальний підхід.
Тому я вирішив застосувати старий випробуваний у своїй педагогічній практиці метод і перевірити, чи має даний метод універсальний характер. У дитинстві я захоплювався шахами, і якось мені попалася книжка на цю тему. Назви я точно не пам’ятаю, але суть зводилася до наступного. Пропонувалась певна шахова позиція, і необхідно було знайти найкращий хід, який вів до перемоги. Я спроектував цю ідею на бальні танці і, працюючи з кимось індивідуально, намагався знайти ту базову «цеглу», на якій можна буде вибудовувати фундамент якісного танцювального руху. Тому я спочатку максимально постарався відчути світ очима незрячої людини і визначити, що і як стримує мій рух і визначити універсальні «цеглинки», а потім в результаті індивідуальних занять шукати невеликі додаткові «цеглинки» залежно від індивідуальних особливостей кожної незрячої людини.
Читати далі