Я думав, що закінчу у другій частині розглядати ідеї Моше Фельденкрайза у другій частині його книги «Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків». Проте, неспішне і глибше повторне прочитання, і аналіз його ідей змусили змінити мою початкову думку. На мій погляд фундамент його ідей перебуває саме у загальних вказівках до другої частини його книги.

1. Моше Фельденкрайз з перших рядків попереджає у тому, що немає необхідності сприймати інформацію, що він дає занадто буквально. Дуже часто люди шукають чарівну таблетку або чудо вправу, яка позбавить їх будь-яких хвороб і нездужань. Ось що він пише. «Ці дванадцять уроків вибрано з понад тисячі, даних протягом кількох років в Інституті Фенделькрайза. Не обов’язково виконувати ці вправи у такій послідовності, вони обрані, скоріше, як ілюстрація положень системи та методу автора».

Ще раз хочу наголосити – це ілюстрація положень системи та методу автора. Крім того, він пише: «Протягом кількох тижнів можна досягти значного вдосконалення всіх функцій, суттєвих для життя». Ось так він, як фізіолог, коротко сформулював головну мету своєї роботи – досягти вдосконалення всіх функцій, суттєвих для життя.

Працюючи з незрячими дітьми та дорослими щодо підвищення їх мобільності та безпеки пересування методом танцювальної реабілітації, я завжди звертав увагу на всесвітньо визнані авторські методики, пов’язані з рухом та роботою центральної нервової системи. Я вже писав про методику Гленна Домана та його книгу «Що робити, якщо у вашої дитини пошкодження головного мозку».

Сьогодні хочу торкнутися Моше Фельденкрайза, його методики та ідеї, які були ним висловлені в головній його праці «Усвідомлення через рух: дванадцять практичних уроків», а також як його ідеї можна застосувати до незрячих людей. Не думаю, що читачам буде цікаво читати повну біографію Моше Фельденкрайза, оскільки цю інформацію можна прочитати в Інтернеті.
Єдине, що хотів би наголосити, так це причину, внаслідок чого виник метод Моше Фельденкрайза. В результаті занять та викладання дзюдо він отримав травму коліна і йому запропонували операцію. Відмовившись від операції, він почав вивчати та розробляти техніки самостійної реабілітації та усвідомлення, які пізніше лягли в основу його методу. Його відкриття призвели до того, що він почав ділитися досвідом з іншими за допомогою лекцій, експериментальних курсів та індивідуальної роботи з кількома людьми. Його багаторічна практика призвела до появи книги «Усвідомлення через рух: дванадцять практичних уроків».

Сьогодні маю чудову новину. Ганна Серпутько на заняттях з танцювальної реабілітації зробила мій день чудовими успіхами.

По-перше, у нас сьогодні вийшло станцювати віденський вальс у стандартному темпі. Зробити три кроки протягом однієї секунди зі зміною ваги і під музику не завжди виходить у здорової зрячої людини, але Ганна після інсульту успішно впоралася з цим непростим завданням.

Минуло майже два місяці з моменту опублікування статті про моє враження про ідеї Глена Домана. Один негативний відгук без серйозних аргументів спонукав мене проаналізувати в російськомовному інтернеті думки прихильників та противників методики Гленна Домана та як вони її розуміють. В результаті аналізу я дійшов висновку, що абсолютна більшість мам не знає суть методики Гленна Домана, і для них весь розвиток дитини полягає в регулярному занятті з нею за картками. Лише в 70-му або 80-му відгуку мама пише, що ще тато займається з дитиною якимись фізичними вправами.

Тому в мене виникло бажання постаратися якнайкоротше, популярно і, по суті, викласти основні ідеї методики Гленна Домана. Це зробити досить просто, тому що практично всі відповіді лежать у його книзі “Що робити, якщо у вашої дитини пошкодження головного мозку”.

Коли я, майже три роки тому, почав проводити заняття з незрячими людьми з танцювальної терапії з акцентом на підвищення їхньої безпеки пересування, покращення мобільності та активного включення до соціально-політичного життя суспільства, то особливо не замислювався про теоретичну базу занять, що проводяться. Для мене це був певний стрес, оскільки будь-який тренер з бальних танців скаже вам, що навчання танцям, механіці пересування засноване на головному принципі – це візуалізація. Тренер показує, а учень бачить та намагається правильно повторити. Тому було зрозуміло, що з тотально незрячими людьми цей принцип не працює. Також було очевидним, що для ефективного проведення заняття потрібний індивідуальний підхід.

Тому я вирішив застосувати старий випробуваний у своїй педагогічній практиці метод і перевірити, чи має даний метод універсальний характер. У дитинстві я захоплювався шахами, і якось мені попалася книжка на цю тему. Назви я точно не пам’ятаю, але суть зводилася до наступного. Пропонувалась певна шахова позиція, і необхідно було знайти найкращий хід, який вів до перемоги. Я спроектував цю ідею на бальні танці і, працюючи з кимось індивідуально, намагався знайти ту базову «цеглу», на якій можна буде вибудовувати фундамент якісного танцювального руху. Тому я спочатку максимально постарався відчути світ очима незрячої людини і визначити, що і як стримує мій рух і визначити універсальні «цеглинки», а потім в результаті індивідуальних занять шукати невеликі додаткові «цеглинки» залежно від індивідуальних особливостей кожної незрячої людини.

Нещодавно я приймав участь у роботі чергового реабілітаційного табору «Життя після війни» для ветеранів, які втратили зір та членів їх родин. Проведення цих таборів стало можливим за фінансовою підтримки Міжнародним благодійним фондом Олександра Терещенко та благодійної організації «Побачимо перемогу», яку очолює Вадим Ещенко.Я дуже вдячний головному організатору цього табору Олесі Перепеченко, голові громадської організації «Сучасний погляд», за можливість не тільки системно працювати з незрячими військовими, а також працювати як супроводжуючий незрячу особу.