Минуло майже 9 місяців як я став працювати у реабілітаційному центрі для незрячих осіб громадської організації «Трініті хаб». За цей час було проведено 512 занять з незрячими особами від 8 до 83 років, включаючи поранених військових, які втратили зір повністю або частково у бойових діях з російськими окупантами. Ці заняття надали мені дуже багато практичного досвіду і я дуже вдячний керівництву громадської організації «Трініті ХАБ» за цю можливість.
Цей центр не має медичної ліцензії, а має напрямок освіти, тобто удосконалити навички незрячої особи для більш безпечного і комфортного життя у суспільстві. Для цього був створений сайт, якій ще потребує удосконалення.
Я вважаю, що цей реабілітаційний центр має таки позитивні риси:
1. В одному місці зібрані всі напрямки для реабілітації незрячої особи.
2. Достатній рівень сучасного матеріального обладнання.
3. Висококваліфіковані спеціалісти, які надають необхідні знання незрячим особам.
4. Наявність готелю «Трініті хаус» при реабілітаційному центрі, що дозволяє приймати поранених військових з супроводжуючими і проводити інтенсивне їх навчання.
5. Дуже зручне розташування реабілітаційного центру біля станції метро, яке дозволяє незрячим особам з супроводжуючими легко дістатися до «Трініті ХАБ».
В той же час моя практика роботи показала, що є досить багато моментів, які потребують удосконалення реабілітаційного процесу.
1. Перш за все, це те, що ми дуже молода організація і тільки з середини березня 2024 року почали проводити реабілітацію незрячих осіб. І відповідно до цього, керівництво реабілітаційного центра не мало належного досвіду щодо організації реабілітаційного процесу, тому що це майже єдиний реабілітаційний центр у Києві, де зібрані усі напрямки реабілітації незрячих осіб, включаючи наявність готелю.
2. Керівництво центру ще не до кінця визначилося кому саме з незрячих осіб ми можемо надавати відповідні послуги і в якій термін. Я маю на увазі те, що до нас приходять незрячі особи, які потребують комплексного навчання, а також такі, які хочуть отримати конкретні послуги. Наприклад, іноді хочуть отримати послуги тільки по шрифту Брайля та мобільному телефону.
Або навпаки, людина має групу інвалідності по зору, але достатній залишковий зір, що дозволяє їй не використовувати білу тростину і користуватися мобільним телефоном як звичайні зрячі люди. І вона хоче отримати послуги тільки зі спорту та танцювальної реабілітації. І тоді виникає проблема в навантаженні спеціалістів реабілітаційного центру.
3. Ефективність реабілітаційного процесу залежить від того як часто спеціалісти реабілітаційного центру проводять заняття з незрячою особою. Безумовно, це залежить від індивідуальних особливостей людини, але з точки зору спеціалістів реабілітаційного центру треба проводити заняття 3 рази на тиждень.
На практиці же часто буває, що незряча особа прийде на 2 чи 3 заняття, а потім з особливими обставинами зникає на 2-3 тижня, або на місяць. А потім приходить і просить продовжити заняття. І спеціалісти реабілітаційного центру розуміють, що з даною незрячою особою треба все починати з початку.
4. Незважаючи на те, що реабілітаційний центр «Трініті ХАБ» не має медичної ліцензії, всі спеціалісти центру, особливо ті, які надають послуги з фізичної та танцювальної реабілітації, потребують інформації про стан здоров’я незрячої особи, щоб розуміти яке навчальне, психічне і фізичне навантаження можна надавати цій людині. Це особливо важливо, тому що більшість незрячих осіб, які звертаються за допомогою к нам в реабілітаційний центр мають декілька видів нозології, або травм. Для нас дуже важливо знати не тільки те, чи має незряча особа цукровий діабет, а і якій тип цього діабету та ступень важкості розвитку цієї хвороби.
Досить часто буває, коли незряча особа, чи батьки незрячих дітей не повністю розказують щодо їх стану здоров’я. І тільки в процесі занять та додаткової ретельної бесіди ми отримуємо необхідну інформацію.
І ще одне спостереження. Деякі незрячі особи в залежності від своїх когнітивних здібностей по різному засвоюють напрямки комплексної реабілітації у центрі. І потребують більше часу засвоювати одну програму на відміну від іншої програми. Це теж впливає як на ефективність занять з незрячими особами, так і на завантаженість спеціалістів реабілітаційного центру.
5. Що стосується саме танцювальної реабілітації, то я хочу відмітити наступне.
Деякі незрячі особи мають дуже гарну координацію, люблять танцювати та мають чималий соціальний танцювальний досвід у своєму житті. І вони на заняттях всю інформацію дуже швидко хапають і я з Лілею через 8 чи 10 занять не можемо їм надати нічого нового щодо покращення безпеки пересування і відчуття простору.
Але незрячим особам танцювати дуже подобається і вони хочуть продовжувати ходити на заняття, тому змушені пояснювати, що ми все ж реабілітаційний центр, а не танцювальна-розважальний центр. На жаль розважальні заходи на регулярній основі для незрячих осіб у Києві майже не проводяться, що погіршує соціалізацію незрячих осіб у суспільство.
6. Зараз до нас в реабілітаційний центр потрапляють і поранені військові, які втратили зір повністю або частково у війні з російськими окупантами. Іноді потрапляють військові, які ще не закінчили повністю медичну реабілітацію, на тілі рани ще не повністю загоїлися і це ускладнює реабілітаційний процес. Але всі спеціалісти реабілітаційного центру сприймають це як виклик, як можливість удосконалювати власну кваліфікацію, отримувати просто безцінний досвід і ми вдячні керівництву центру за цю можливість.
Слава Україні!