Коли я, майже три роки тому, почав проводити заняття з незрячими людьми з танцювальної терапії з акцентом на підвищення їхньої безпеки пересування, покращення мобільності та активного включення до соціально-політичного життя суспільства, то особливо не замислювався про теоретичну базу занять, що проводяться. Для мене це був певний стрес, оскільки будь-який тренер з бальних танців скаже вам, що навчання танцям, механіці пересування засноване на головному принципі – це візуалізація. Тренер показує, а учень бачить та намагається правильно повторити. Тому було зрозуміло, що з тотально незрячими людьми цей принцип не працює. Також було очевидним, що для ефективного проведення заняття потрібний індивідуальний підхід.

Тому я вирішив застосувати старий випробуваний у своїй педагогічній практиці метод і перевірити, чи має даний метод універсальний характер. У дитинстві я захоплювався шахами, і якось мені попалася книжка на цю тему. Назви я точно не пам’ятаю, але суть зводилася до наступного. Пропонувалась певна шахова позиція, і необхідно було знайти найкращий хід, який вів до перемоги. Я спроектував цю ідею на бальні танці і, працюючи з кимось індивідуально, намагався знайти ту базову «цеглу», на якій можна буде вибудовувати фундамент якісного танцювального руху. Тому я спочатку максимально постарався відчути світ очима незрячої людини і визначити, що і як стримує мій рух і визначити універсальні «цеглинки», а потім в результаті індивідуальних занять шукати невеликі додаткові «цеглинки» залежно від індивідуальних особливостей кожної незрячої людини.

Подальша практика занять з танцювальної реабілітації підтвердила ефективність та універсальність методу, що застосовується. Але в ході своєї практичної роботи мені цього було недостатньо, тому що я мав справу з людьми, які мають особливі потреби. У цих людей були порушення роботи в деяких відділах головного мозку і, для ефективності занять, необхідно було значно покращити не тільки розуміння устрою та принципів роботи головного мозку, а й взаємодію тактильних відчуттів із руховою активністю м’язів. Пошук авторських методик по роботі з людьми, що мають особливі потреби, допоміг мені знайти ту теоретичну базу, яка підтвердила ефективність занять, які я проводив.

І хочу почати з Гленна Домана, з роботами якого ви можете ознайомитись на російськомовному сайті. На цьому сайті є також посилання на офіційні сайти Гленна Домана.

http://www.kraskizhizni.com/edu/develop/284-glenn-doman-knigi-kartochki

Роботи Гленна Домана не залишають байдужими нікого та його методики мають як своїх прихильників, так і супротивників. Як приклад можна навести типову статтю під назвою «Глен Доман: Великий і… Жахливий».

Таких статей та різних коментарів досить багато і якщо коротко говорити, то до плюсів відносять таке: «Одним із головних положень методики Домана є надання дитині можливості рухатися з перших днів життя. Ваше схвалення і прості зусилля можуть призвести до того, що в перший місяць життя дитина проповзатиме до декількох метрів на день. Це сильно впливає на розвиток здібностей дитини і ваше маля набагато раніше загальноприйнятих термінів почне самостійно повзати, сидіти, ходити. А як тільки дитина освоює ту чи іншу рухову навичку, починає розвиватися наступний, вищий відділ мозку. Ну, а чим швидше йде формування вищих відділів (і особливо кори) головного мозку, тим розумнішим і кмітливішим буде ваше чадо. Звичайно, треба навчати так, щоб це було психологічно комфортно дитині, треба намагатися поступово розвинути її вроджені рефлекси».

А до мінусів відносять таке: “Серйозним мінусом методики Домана є пасивне отримання дитиною величезної кількості інформації, де вона є цілеспрямованим об’єктом навчання, позбавлений можливості вступати в діалог з дорослим, брати участь у спільному творчому проекті, а також застосовувати свої знання на практиці”. Хочу я також висловити свою суб’єктивну думку.

По-перше, у зв’язку з тим, що специфіка занять з танцювальної реабілітації, що мною проводяться, стосується людей з порушеннями роботи головного мозку, то я і взяв за основу книгу Гленна Домана «Що робити, якщо у вашої дитини пошкодження головного мозку».

По-друге, у мене виникло відчуття, що без цієї фундаментальної праці не з’явилися б інші книги Глена Домана, а автори згаданих вище статей або не читали цю книгу, або якщо читали, то дуже поверхово, не розуміючи суті написаного.

По-третє, у цій книзі Гленн Доман сам формулює суть роботи своєї наукової установи. «Все, що ми робимо в Інститутах Розвитку Людського Потенціалу — це даємо дитині зорову, слухову і тактильну стимуляцію, де частота, інтенсивність та тривалість постійно наростає, поряд із забезпеченням необмежених можливостей функціонування при повному розумінні впорядкованого шляху, розвивається». На основі практичної роботи з десятками, а може й сотнями тисяч дітей з ушкодженнями мозку різного ступеня, він робить фундаментальний висновок: «Зростання та розвиток мозку сприймаються у світі як щось незмінне і заздалегідь зумовлене. Натомість ми можемо сказати, що зростання і розвиток мозку — це динамічний процес, що постійно змінюється. Це процес, який може бути зупинений (наприклад, внаслідок серйозного пошкодження мозку). Це процес, який можна уповільнити (як у разі пошкодження мозку середньої тяжкості). Але найбільш значним є те, що це процес, який можна прискорити (і якби це було не так, то дитина, яка сильно відстала в розвитку, з пошкодженням мозку ніколи б не змогла надолужити втрачене)».

По-четверте, Глен Доман у цій книзі пише відверто і про помилки, які були зроблені в процесі практичної роботи, також про те, що не вдалося досягти 100% результату. Негативний результат це також результат.

По-п’яте, Гленн Доман дуже чітко та логічно доводить, що батьки – це не проблема, батьки – це рішення. «Чим більше проблем є у дитини і чим серйозніші ці проблеми, тим важливішим стає це фундаментальне твердження».

По-шосте, Гленн Доман у цій книзі дуже чітко і зрозуміло доводить інструментарій, який використовується для стимуляції центральної нервової системи, а саме частоту, інтенсивність та тривалість. «Є три можливості посилити передачу стимулу до центральної нервової системи. Ви повинні збільшити частоту стимулу, інтенсивність та тривалість. Ці три слова стають найважливішими словами у житті дітей із ушкодженнями мозку – разом із двома іншими словами: «родина» і «любов». Всі разом ці п’ять слів дають дитині з пошкодженнями мозку шанс стати абсолютно нормальною людиною».

По-сьоме, Гленн Доман у результаті практичної роботи реально побачив, як працює феномен надолужування добре знайомий антропологам і невідомий іншим фахівцям. Суть феномена надолуження полягає в тому, що якщо дитина серйозно хвора, то її фізичний розвиток повинен сповільнитися або зупинитися в залежності від захворювання і ступеня його тяжкості. А при одужанні дитина починає рости набагато швидше, ніж її однолітки, і надолужує їх. «На сьогоднішній день ми спостерігаємо випадки, коли черепи не тільки ростуть зі швидкістю, яка зовсім не відповідає очікуваній, але й перестають зростати набагато пізніше за ймовірний час закінчення зростання.

Справді, один лише аналіз 278 історій хвороби дітей, які проходили лікування в нашому інституті, показав, що якщо до початку лікування 82,2% дітей перебували за показниками розмірів голови нижче середньостатистичних, то за чотирнадцяти місячний період спостереження всі діти, крім 37- ми, за показниками зростання розмірів голови випереджали середньостатистичні показники, і, фактично, середня швидкість зростання під час лікування становила 254% порівняно з нормою».

По-восьме, найголовніше – Гленн Доман розробив профіль розвитку дитини до 6 років, у якому було відбито сім стадій у житті дитини, що становлять повний спектр розвитку від народження до появи та набуття чинності всіх людських функцій. Сім стадій у діапазоні циклу розвитку мозку. Завдяки цьому профілю розвитку батьки без медичної освіти будь-якої дитини можуть перевірити відповідність розвитку своєї дитини середньостатистичній здоровій дитині і якщо вони відчувають затримку у розвитку дитини, то можуть визначити, в якій ділянці головного мозку відбувається збій.

Після консультацій із фахівцями, які визначать ступінь ураження головного мозку, батьки можуть усвідомлено підключитися до лікування своєї дитини, використовуючи частоту, інтенсивність та тривалість стимуляції центральної нервової системи. Гленн Доман зазначає «я міг би продемонструвати, просто дивлячись на Профіль, лінією хронологічного віку дитини та шістьма лініями фактичного рівня здібностей дитини, чи дійсно дитина мала пошкодження мозку; і якщо мав, то була травма легкою, помірною, серйозною, глибокою чи повною; була вона локальною чи великою; чи була вона з одного боку мозку чи обох, і якому рівні мозку рана існувала».

По-дев’яте, Гленн Доман, завдяки своїй багаторічній практиці, зробив теоретичний висновок для мене як фахівця. Цей висновок полягає у прямій залежності моторної сторони профілю розвитку від сенсорної сторони профілю. Зокрема, він пише «Дивно, хоча всі завжди вважали, що дитина, яка не може ходити, або говорити, або використовувати свої руки, повинна, природно, мати пошкодження в моторних областях мозку (зрештою, ходьба, мова і використання рук – моторні функції), ми виявили, що у переважній більшості випадків для дітей з ушкодженнями мозку це тільки здавалося. У тій істині, що нам відкрилася, переривання ланцюга було значно частіше саме на сенсорній стороні схеми, а не на моторній. Стає очевидно, що дитина ніколи не знаходиться на моторній стороні профілю вище, ніж вона знаходиться на сенсорній стороні, а ось навпаки – майже завжди. Майже завжди дитина значно вище на сенсорній стороні профілю, ніж на моторній стороні. Навіть невелика втрата функції на сенсорній стороні зазвичай має на увазі великі функціональні втрати на моторній стороні».

Таким чином, для мене Гленн Доман є, безумовно, Великим фахівцем справді світового рівня з найширшим світоглядом та знаннями в галузі лікування дітей із порушеннями мозку. Вважаю, що ця книга має входити до списку обов’язкової літератури всіх фахівців, які працюють із дітьми, які мають особливі потреби. Цю книгу не можна читати як художню літературу, її необхідно читати за розділами, осмислюючи зміст кожного розділу.